Європейський трансконтинентальний водний шлях Рейн – Майн – Дунай
Європейський трансконтинентальний водний шлях Рейн – Майн – Дунай має тисячолітню історію. Задум з’єднати Рейн із Дунаєм виник ще у франкського короля в 793 році, однак унаслідок технічних труднощів перша спроба будівництва каналу Майн – Дунай закінчилася безуспішно. Наступна спроба була почата королем Баварії.
Протягом 1836-1846 років судноплавний канал завдовжки 178 км, завширшки 16 м і завглибшки 1,5 м було побудовано. Канал, через сто шлюзів якого могли проходити судна з вантажо-підйомністю 120 т, ефективно використовувався до 1863 року, коли через бурхливий розвиток залізниць став неконкурентоспроможним.
У 1921 році було створено акціонерне товариство «Рейн – Майн – Дунай» із правом будівництва судноплавного каналу, гідроелектростанцій та їхньої експлуатації до 2050 року. До 90-х років товариство побудувало 58 невеликих гідростанцій. Ідею створення трансконтинентального водного шляху підтримували вожді нацистської Німеччини.
Трансконтинентальний водний шлях з’єднав 17 європейських держав. Від Роттердама до устя Дунаю був прокладений головний водний шлях Європи завдовжки 3500 км. Канал Майн – Дунай має довжину 171 км, ширину 55 м і глибину 4,25 м. Тут споруджено 16 шлюзів завдовжки 190 м і завширшки 12 м. Вантажо-підйомність самохідних судів може досягати 1800 т, а складів, що штовхаються, (штовхач і баржа) – до 3300 т. Однак наскрізний рух по всій водяній магістралі від Роттердама до Сулини в устя Дунаю – неефективний. Інтенсивні перевезення вантажів здійснюються на ділянках від Роттердама до Відня й Будапешта і від устя Дунаю до Баварії (до подій у Югославії).
Перевезення вантажів з портів Нижнього Дунаю до Роттердама ефективніше здійснювати морським шляхом (зменшуються час у дорозі і витрати на одиницю вантажу). Особливі надії на трансконтинентальний водний шлях покладалися в зв’язку з падінням «залізної завіси» між Сходом і Заходом Європи. Планувалося розширення зовнішньоторговельних зв’язків і збільшення вантажообігу з 10 до 36 млн т у рік. Низька собівартість перевезень, перевантаженість автомобільних доріг і екологічні обмеження робили водний шлях особливо привабливим.
Відкриття водного шляху загострило проблеми ділянок Дунаю, де габарити фарватеру не відповідають міжнародним вимогам. Необхідна уніфікація юридичних, технічних, комерційних, навігаційних і адміністративних документів. До відкриття водного шляху існувало три юридичних режими судноплавства, установлених Рейнською і Дунайською міжнародними комісіями і юрисдикцією Німеччини.
Конвенція про режим судноплавства на Дунаї була підписана в 1948 році. Після розпаду СРСР, Росія як правонаступниця радянської держави зберегла свою участь у Дунайській комісії.