Про Український Фонд Підтримки Підприємництва

Головною рушійною силою ринкової економіки є конкуренція товаровиробників. Кінцева мета адаптації підприємства – перемога в конкурентній боротьбі за споживача, за ринки збуту як закономірний підсумок його інтегрованих зусиль з реалізації організаційно-економічної системи адаптації. Предметом конкуренції є товари (послуги), а об’єктом – споживачі і покупці.

Основним змістом конкурентоспроможності є якість і можливість успішної реалізації продукції на конкурентному ринку у певний момент часу. Конкурентні переваги часто ототожнюються з можливостями фірми більш ефективно розпоряджатися наявними ресурсами, тобто її конкурентоспроможністю. Конкурентоспроможність є результатом, що фіксує наявність конкурентних переваг, оскільки без останніх неможлива конкурентоспроможність.

Конкурентоспроможність товару характеризує його здатність відповідати запитам покупців у порівнянні з аналогічними товарами, представленими на ринку. Конкурентоспроможність товару пов’язана не з відмінними характеристиками товару, а з його привабливістю для клієнта, що здійснює його придбання.

Необхідно розуміти комплекс факторів конкурентоспроможності товару: ціна, якість, рівень післяпродажного обслуговування, ефективність реклами, система збуту, терміни та технологія виробництва, обсяг продажу. Конкурентоспроможність фірми є результатом її конкурентних переваг у всьому спектрі проблем управління компанією.

Фактори, що визначають конкурентоспроможність компанії: стратегія фірми, наявність матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, інноваційний потенціал, частка ринку, ефективність системи менеджменту. Конкурентоспроможність галузі досягається за рахунок як конкурентних переваг окремих компаній, так і системи їх взаємодії.

Для формування конкурентоспроможної економіки необхідно створити конкурентоспроможне суспільство, що має незаперечні переваги в різних сферах людської діяльності. Конкурентоспроможність товару є проявом конкурентоспроможності підприємства, а конкурентоспроможність підприємства відбиває конкурентоспроможність країни в цілому. Конкурентоспроможність можна визначити як здатність деякого класу об’єктів (товар, підприємство, країна) займати визначену ринкову нішу.

Конкурентоспроможність національної економіки визначається на основі використання окремих груп факторів: динамізм національної економіки, ефективність виробництва, динамізм ринку, динамізм фінансової системи, людські ресурси, роль держави, ресурси та інфраструктура, готовність країни в цілому, у тому числі фірм, стимулювати торгову діяльність, політика країни щодо нововведень, соціально-політична економіка. Завдання стратегії конкуренції для певної компанії – знайти таке положення в галузі, за якого фірма здатна найкраще захиститися від впливу цих чинників конкуренції або повернути їхній вплив на свою користь. Існують певні способи створення вхідних бар’єрів для нових конкурентів: 1. Економія за рахунок масштабів – це зменшення витрат на одиницю продукції (або на виробничу операцію чи функцію) в міру зростання абсолютного обсягу продукції за період.

2. Товарна диференціація – означає, що вже існуючі фірми користуються ідентифікацією марки за прихильністю покупців завдяки проведеній рекламній кампанії, організації сервісу, відмінності товарів або просто по праву першого в галузі. 3. Вимога значних капіталовкладень – необхідність вкладати значні фінансові ресурси, щоб успішно конкурувати на ринковому сегменті. 4. Перехідні витрати – це вартість перепідготовки персоналу та нового Допоміжного устаткування, витрати часу і грошей на перевірку надійності нового постачальника, потреба в технічній допомозі з боку нового продавця, створення нового дизайну товару чи, навіть, матеріальні витрати на розрив відносин.

5. Відносні перевитрати незалежно від масштабів виробництва – існуючі фірми можуть економити на витратах, що неможливо для потенційних конкурентів, які входять до галузі, незалежно від їхніх розмірів та суми економії на масштабах. 6. Урядова політика – обмеження чи заборона входу до галузей такими засобами, як ліцензування та обмеження доступу до сировини.

Виділяють загальні конкурентні стратегії (за М. Портером): стратегія лідерства на основі зниження витрат і цін (найменші сукупні витрати), стратегія диференціації, стратегія фокусування (зосередження). Становище мало витратної фірми захищає її від впливових покупців, оскільки покупці можуть застосувати свій вплив лише для збивання цін до рівня найбільш ефективного конкурента. Наявність низького рівня витрат гарантує захист від авторитетних постачальників, бо дає можливість гнучкіше впоратися із зростанням цін на ресурси.

Стратегія диференціації передбачає випуск нової продукції за рахунок нової технології та для нових споживачів чи ринкових сегментів. Стратегія зосередження грунтується на припущенні, що фірма спроможна досягти вузької стратегічної мети ефективніше, ніж конкуренти, зусилля яких розпорошуються.

Виділяють чотири типи стратегій конкурентної боротьби (по A. M. Юданову): віолентна (силова); патієнтна (нішова); комутантна (пристосувальна); експлерентна (піонерська). Існують п’ять типів базових стратегій конкуренції (по М. Е. Портеру): стратегія зниження собівартості продукції; стратегія диференціації продукції; стратегія сегментування ринку; стратегія впровадження новинок; стратегія негайного реагування на потреби ринку. Однією із важливих складових конкурентоспроможності є якість продукції, яка характеризує можливість товару (продукції, послуги, роботи) задовольняти потреби споживачів.

Етапи процесу планування і забезпечення належного рівня якості: визначення потреб, визначення головних характеристик продуктів, що визначають їх якість або ступінь задоволення потреб, визначення бажаних параметрів, виявлення шляхів досягнення цих характеристик і параметрів. Традиційним методом є контроль за якістю, тобто зіставлення вже виготовлених товарів або послуг із певним стандартом.