Екологічний ефект
Економічним ефектом називається результат, який одержують унаслідок витрат на розвиток господарювання (впровадження інноваційних проектів у виробництво), що дає змогу збільшувати виробництво засобів виробництва, предметів ужитку, послуг за певний період. Економічний результат оцінюється системою вартісних показників і критеріїв. Цих критеріїв досить багато: вартість НДДКР, вкладення у виробництво, маркетинг, наявність фінансів у необхідний час, потенційний річний розмір прибутку, очікувана норма прибутку, сумарний доход за весь життєвий цикл інновації, абсолютна та відносна ефективність.
Як було зазначено раніше (п. 9.2), серед названих критеріїв найважливішим є показник абсолютної ефективності інновацій, що дає можливість оцінити кожну з них окремо.
Екологічний ефект – це результат взаємодії інноваційної діяльності з навколишнім середовищем. Економічний ефект оцінюється за допомогою системи відносних показників, які характеризують: • шкоду, що завдається навколишньому середовищу (вирування лісів, забруднення води, ґрунту, повітря); • комплексне використання природних ресурсів на основі безвідходного виробництва, зменшення їх дефіциту; • зниження промислових викидів в атмосферу, воду, грунт; • зниження кількості відходів виробництва і можливість вторинного їх перероблення; • поліпшення екологічності продуктів; • поліпшення ергономічності товарів (рівень шуму, вібрації, електромагнітного випромінювання); • підвищення відповідальності і збільшення штрафів за порушення екологічного законодавства та інших нормативних документів; • відродження довкілля.
Науково-технічний ефект є результатом науково-прикладних, дослідно-конструкторських розробок та їх використання і може бути оцінений фактичним економічним ефектом. Вітчизняні спеціалісти зазначають, що оцінити ефект наукової діяльності досить складно, оскільки в цій сфері виникає ряд різноякісних ефектів.
Щоб виявити їх сутність і взаємозв’язок, необхідно проаналізувати кожний з них. З цього приводу Е. Тоффлер зазначає, що вчені навчились створювати і конструювати могутні технології, головне тепер знати їхні наслідки, намагатись визначити, як вони змінять тонку екологічну рівновагу, від якої залежить виживання цивілізації.
Процес ускладнення і подорожчання науково-технічних проектів, що відбувається у світовій практиці, спричинює необхідність постійно збільшувати ресурси на розвиток наукових досліджень і реалізацію інновацій, підвищувати значущість проблеми визначення ступеня ризику в досягненні потрібних результатів. Концентрація ресурсів для здійснення нововведень потребує аналізу великого обсягу інформації при вирішенні питань з інвестування, оскільки невдача може призвести до тяжких, часом катастрофічних наслідків для фінансуючої організації.
З цим пов’язане прагнення великих виробничих систем до створення внутрішнього венчурного бізнесу, що дає змогу зменшити технічний і комерційний ризики.
Найбільш простим і доступним методом визначення величини технічного ризику є експертне оцінювання. Велика складність виникає під час оцінювання ефективності фундаментальних досліджень.
Критерій їх оцінки – науковий ефект. Його виміри стосовно конкретного дослідження можливі тільки на основі експертних оцінок, що ґрунтуються на таких положеннях: • кожному науковому результату присуджується певна кількість балів; • за наявності кількох критеріїв кожному з них надається певна «вага», що характеризує значущість очікуваного часткового результату в загальній результативності наукового дослідження; • під час оцінювання наукової результативності значення балів з кожного окремого виду наукового результату перемножується на відповідне значення валового коефіцієнта і підсумовується.
Етнічно-культурний ефект – це побічний результат входження в новий спосіб життя постіндустріальної епохи, результат адаптації людей до стрімких змін, зумовлених нею. У минулому культура виникала природно.
Нині процес створення культури відбувається свідомо.
Саме нові технології формують культуру майбутнього життя, його системи цінностей, нові смаки, норми поведінки, відносин, які змінюються дуже швидко. Виникають нові недовговічні субкультури, збільшується можливість свободи вибору методів самореалізації особистості, форм спілкування людей, відпочинку, розваг.
Розвивається особлива індустрія, продукція якої – не товари і не звичайне обслуговування, а запрограмовані «відчуття».
Приклад тому – сфера мистецтва. Індустрія культури в основному призначена для створення особливих психологічних переживань.
Робототехніки, дизайнери, комп’ютерними, історики і спеціалісти музеїв спільними зусиллями створюють нову індустрію масових розваг, свого роду «території відчуттів», на яких з усією майстерністю, за допомогою сучасної техніки будуть відтворюватись, наприклад, величність стародавнього Риму, помпезність двору королеви Єлизавети, «сексуальність» дому гейш Японії XVIII ст. і т. ін. При вході на ці «території відчуттів» відвідувачі повинні переодягатися у відповідні костюми і брати участь у підготовленому спектаклі.
Його мета – створити у відвідувачів справжнє відчуття того, що могла б дати не імітована реальність.