Чигиринська Змова
Дата і місце Лютий-червень 1877 р., 40 сіл Чигиринського повіту Київської губернії (зокрема Шабельники, Медведівка). Дійові особи Революціонери-народники Яків Васильович Стефанович (1854- 1915; із родини священика, член «Землі і волі», «Чорного переділу», після Чигиринської змови кілька роки перебував в еміграції у Швейцарії, 1882 р. повернувся, заарештований і засуджений до 8 роки каторги, після жив на Чернігівщині); Лев Григорович (Лей-ба-Гірш) Дейч (1855-1941; із купців, член «Землі і волі», «Чорного переділу», відомий участю в спробі вбивства гімназиста-народника М. Гориновича, звинуваченого в зраді, після Чигиринської змови емігрант, 1883 р. виданий Росії, на каторзі, знову в еміїрації, брав участь у соціалістичному русі, був помітним діячем РСДРП(м), близький друг Г. Плеханова, мемуарист); Іван Васильович Бохановський (1848-1917; дворянин, учасник «ходіння в народ», після Чигиринської змови осів у Європі, займався друкарською, з 1902 р. член партії); селянин Хома (?-?; був ходоком до царя, довгий час успішно переховувався від поліції). Передумови події Реформа 1861 р. з її спірними нормами наділення селян землею, статусом тимчасовозобов’язаних для селян до викупу ними землі, чутками про нові реформи, що їх нібито планував уряд Олександра II, створила в селянському середовищі Російської імперії передумови для постійного напруження.
На початку 1870-х рр. у Чигиринському повіті, де завжди була жива пам’ять про козацьке і гайдамацьке минуле, почалися аграрні хвилювання на ґрунті питання, як саме треба вирішувати земельне питання – на основі закріплення наділів, що вже були на руках у селян (позиція заможного селянства, так званих «актовиків»), чи перерозподілу земель за «душовим принципом» (залежно від кількості осіб чоловічої статі в родині). Підтримка владою «актовиків» призвела до заворушень, в ході яких кілька сотень селян-«душо-виків» були заарештовані, а селянські ходоки до царя повернулись ні з чим, розповідаючи, однак, що цар неодмінно допоможе селянам. За розвитком ситуації стежили представники народницьких організацій, деякі з яких вирішили використати зручну можливість для того, аби розпочати народне повстання проти царизму, використавши віру селян у «доброго царя».
Хід події На межі 1876-1877 рр., передчуваючи урядові репресії, харківський народницький гурток «Південні бунтарі». Роботу з підготовки повстання продовжували вести лише окремі його члени, зокрема Я. Стефанович, Л. Дейч і І. Бохановський. Стефанович, познайомившись із кількома селянами з Чигиринщини, зокрема з ходоком до царя Хомою Прядьком, вирішив.
Разом із Дейчем і Бохановським він у лютому 1877 р. прибув на Чигиринщину. Там Стефанович видав себе за царського комісара. Він мав із собою друкарський верстат, котрий випросив у південної групи народників, не пояснивши причини (більшість його колег несхвально ставилася до ідеї дурити народ фальшивими царськими маніфестами).
Поселившись у Чигиринському повіті, Стефанович почав роботу з заручившись підтримкою близько тисячі осіб. Головним аргументом революціонерів була надрукована Бохановським нібито за підписом Олександра II «Височайша таємна грамота» (дата 19 лютого 1875 р. мала нагадати селянам про ліквідацію кріпосного права 19 лютого 1861 р.) містила заклики «втомленого від боротьби з дворянами царя» до селян і міщан формувати таємні дружини з метою збройного повстання проти вищих верств населення і подальшого подушного розподілу земель та угідь без будь-якого викупу.
Винуватцем важкого становища селян, викупних платежів оголошувалося дворянство і спадкоємець царя – майбутній Олександр III. Головне, на чому наголошувала грамота, – це таємниця, зрадники каралися на смерть. Протягом кількох місяців ішов активний запис селян до Священної дружини, яку очолив колишній унтер-офіцер Е. Олійник. Учасники дружини давали клятву, не платили податків, готували зброю для повстання.
На жовтень 1877 р. було призначено початок повстання, проте вже в червні того ж року плани змовників викрила і почалися арешти. Історична пам’ять Разом із гайдамаччиною Чигиринська змова запам’ятаюся місцевим селянам, котрі не вперше і не востаннє стали на шлях партизанської боротьби за краще життя. Логічним продовженням цієї боротьби стали події української революції в Холодному Яру в 1920-х рр. Сама ж змова є призабутою сьогодні сторінкою вітчизняної історії, попри її місце в підручниках з історії України.